...бо не було що робити. Взагалі, це перша стаття в якій я використовую блог за призначенням.
Стаття про те, які люди нерозумні, байдужі і жорстокі. Як не сумно, але це так.
Я рада за тих, хто розуміє для чого він живе.
Я про рукодільниць(рукодільників).
Ці жінки(чоловіки, діти, дівчата, хлопці, люди похилого віку) знайши заняття, яке приносить їм задоволення, а також для хоч якусь користь для людської цивілізації.
Вони покращують своє творче мислиння, мають багату уяву, а також навчились виражати свої почуття, ніби прості і зрозумілі, не звичайним способом.
Також я про художників, скульпторів, композиторів, музикантів...
Ніби звичайні люди, які ззовні майже не відрізняються від усіх решта, вони відрізняються зовнішньо тільки очима, не тому що вони іншого кольору, чи ще щось... а тому що очі - дзеркало душі, а душа у цих людей не звичайна...
А всі решта що? Бігають по якихось справах, метушаться без діла... і не помічають, що своїм вічним бажанням жити краще руйнують світ...
А висновок я візму, і не напишу! Тому що хочу щоб висновок кожен читач зробив сам для себе, а як не захоче зробити, то....... а що я тоді зроблю?
©Iryna Bidna
